Україна в роки Першої світової війни

У липні 1914 р. (28 липня) спалахнула Перша світова війна: Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Уже 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, і пожежа охопила всю Європу. Українські землі опинилися розділеними між двома ворожими таборами:
• Наддніпрянщина — у складі Російської імперії (Антанта).
• Галичина, Буковина, Закарпаття — у складі Австро-Угорщини (Четверний союз).
Через це українці змушені були воювати один проти одного: близько 3,5 млн служили в російській армії і 250–300 тис. — в австрійській. Головний тягар війни ліг саме на українські землі — вони стали одним із основних театрів бойових дій на Східному фронті.

Обидві імперії мали загарбницькі плани щодо українців:
• Росія прагнула приєднати Галичину й Буковину як «споконвічно руські землі», знищити там осередок українства.
• Австро-Угорщина хотіла відібрати в Росії Наддніпрянщину (Волинь, Поділля).
Жодна зі сторін не збиралася давати українцям державності — їх розглядали як розмінну монету.

Одна з найбільших битв початку війни розгорнулася саме в Галичині. Російська армія перейшла в наступ і завдала поразки австро-угорським військам.
Результати:
• Росіяни зайняли Львів (3 вересня 1914), більшу частину Східної Галичини й Буковини.
• Австрійці відступили за річку Сян до Карпат.
Це відкрило шлях до російської окупації краю, яка тривала до літа 1915 р.

На зайнятих землях створили Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з графом Георгієм Бобринським. Політика — жорстка русифікація:
• Закривали українські школи, «Просвіти», газети, кооперативи.
• Насаджували російську мову й православ'я, переслідували греко-католиків.
• Заарештували й вивезли до Росії митрополита Андрея Шептицького.
• Тисячі свідомих українців депортували вглиб імперії.
Мета — стерти будь-які ознаки українського життя й «возз'єднати» край з Росією.

На боці Австро-Угорщини галицькі українці сформували власну військову частину — Легіон Українських січових стрільців (УСС).
• Базою стали молодіжні товариства «Січ», «Сокіл», «Пласт».
• Записалося близько 28 тис. добровольців, але австрійці дозволили лише 2,5 тис.
Це була перша українська військова формація Нового часу — школа національно свідомого вояцтва й майбутнього війська УНР та ЗУНР.

Найвідоміша битва УСС — оборона гори Маківка в Карпатах (29 квітня – 2 травня 1915). Січові стрільці стримали наступ російських військ, хоч і зазнали значних втрат.
Значення: Маківка стала символом бойової звитяги й жертовності українців, довела, що вони здатні на організовану збройну боротьбу за свою землю.

У серпні–вересні 1916 р. УСС героїчно боронили висоту Лисоня біля Бережан під час Брусиловського прориву, знову зазнавши тяжких втрат.
Січові стрільці залишили глибокий слід у культурі: постали стрілецькі пісні («Ой у лузі червона калина», «Гей, там на горі Січ іде»). Легіон УСС став кадровою основою Української галицької армії (УГА).

У Львові (згодом штаб перенесли до Відня) емігранти з Наддніпрянщини 4 серпня 1914 р. заснували Союз визволення України (СВУ).
• Лідери: Дмитро Донцов (перший голова), Володимир Дорошенко, Андрій Жук, Микола Залізняк, Олександр Скоропис-Йолтуховський.
• Орієнтація — на Австро-Угорщину й Німеччину.
• Мета: створення самостійної Української держави (конституційної монархії) з наддніпрянських земель у разі поразки Росії.
СВУ вело агітацію серед військовополонених-українців у німецьких та австрійських таборах, видавало газети. Саме з цих полонених згодом (на початку 1918 р.) сформували українські «синьожупанні» та «сірожупанні» частини.

У Львові 1 серпня 1914 р. галицькі партії створили Головну українську раду (ГУР) — координаційний центр українців Австро-Угорщини.
• Голова — Кость Левицький.
• Орієнтація лояльна до Австро-Угорщини: заклик до українців стати на її бік проти Росії.
• Саме ГУР ініціювала створення легіону УСС.
ГУР сподівалася, що за підтримку Відня українці отримають автономію Східної Галичини.

У травні 1915 р. у Відні ГУР реорганізували в Загальну українську раду (ЗУР) — тепер вона об'єднала й галичан, і буковинців, і представників СВУ.
• Голова — знову Кость Левицький.
• Програма: автономія українських земель Австро-Угорщини + самостійна Україна з відвойованої Наддніпрянщини.
ЗУР була найвищим представницьким органом українців до 1916 р., коли наприкінці року Центральні держави проголосили відновлення Польської держави, а Австро-Угорщина обіцяла автономію Галичині на користь поляків — це підірвало довіру до Відня, і ЗУР фактично самоліквідувалася.

Улітку 1916 р. російський генерал Олексій Брусилов провів масштабний наступ Південно-Західного фронту, який пройшов саме через українські землі — Волинь, Галичину, Буковину.
• Це був один із найуспішніших наступів Антанти за всю війну.
• Росіяни знову зайняли Чернівці, Буковину, частину Східної Галичини.
• Австро-Угорщина зазнала величезних втрат (до 1,5 млн осіб) і фактично втратила боєздатність без німецької допомоги.
Але для українців це означало нову хвилю руйнувань, окупації та терору на власній землі.

Українські землі перетворилися на суцільне поле битв, які кілька разів переходили з рук у руки.
• Мільйони українців загинули, потрапили в полон, стали біженцями.
• Зруйновано міста й села, спалено врожаї, вивезено худобу.
• Українці стріляли в українців по різні боки фронту — національна трагедія розділеного народу.

Тривала війна виснажила господарство:
• Скорочення виробництва: заводи переведено на військові потреби, бракувало палива, сировини, робочих рук (чоловіки — на фронті).
• Криза в селі: реквізиції коней і худоби, нестача робочих рук, падіння врожаїв.
• Транспортний колапс залізниць, зростання цін, інфляція.
• У містах — черги, голод, дефіцит хліба й товарів першої потреби.

До 1917 р. накопичилося вибухове невдоволення:
• Робітники страйкували проти злиднів і дорожнечі.
• Селяни вимагали землі й обурювалися реквізиціями.
• Солдати, втомлені безглуздою бійнею, дедалі частіше дезертирували.
• Національний рух вимагав прав і автономії.
Імперська влада втрачала контроль — країна котилася до революції.

У лютому–березні 1917 р. (за старим стилем — лютий) у Петрограді спалахнула Лютнева революція. Наслідки:
• 2 (15) березня 1917 — цар Микола ІІ зрікся престолу. Романовська династія (понад 300 років) впала.
• Владу перебрав Тимчасовий уряд, паралельно діяли Ради робітничих і солдатських депутатів (двовладдя).
Крах Російської імперії відкрив українцям шанс на національне визволення.

Революція зруйнувала стару систему заборон:
• Проголошено політичні свободи — слова, друку, зборів, об'єднань.
• Скасовано національні й релігійні обмеження.
• Активізувалося українське життя: газети, партії, товариства.
Уже 4 (17) березня 1917 р. у Києві постала Українська Центральна Рада, головою якої обрали Михайла Грушевського — почалася доба Української революції.