Розгортання революції. Боротьба за відновлення державності

29 квітня 1918 р. у Києві за підтримки німецько-австрійських військ відбувся державний переворот. Центральну Раду розігнали, а гетьманом проголосили Павла Скоропадського — нащадка козацького роду, генерала царської армії.
Нову державу назвали Українською Державою (замість УНР). Форма правління — гетьманат, тобто фактично одноосібна диктатура гетьмана.
Чому саме він? Німці й заможні верстви (землевласники, промисловці) розчарувалися в соціалістичній Центральній Раді, яка не могла забезпечити порядок і поставки хліба.

Скоропадський скасував соціалістичні закони Центральної Ради:
• Відновив приватну власність на землю — це відштовхнуло селян.
• Відновив поміщицьке землеволодіння, повертав маєтки колишнім власникам.
• Спирався на заможні верстви та російських офіцерів, що тікали від більшовиків.
Проте були й здобутки: розбудова армії, фінансів (карбованець і гривня), державного апарату. Мінусом стала каральна політика та реквізиції хліба для німців, що спричинило селянські повстання.

Саме за гетьманату закладено фундамент української науки й освіти:
• 14 листопада 1918 р. засновано Українську академію наук (УАН). Першим президентом став видатний учений Володимир Вернадський.
• Відкрито два державні університети — у Києві та Кам'янці-Подільському.
• Створено Національну бібліотеку, Український державний архів, Національну галерею, Український театр драми.
Це — найтриваліший спадок гетьманату, що пережив саму державу.

Українська Держава провадила активну дипломатію: встановила відносини з понад десятком держав, зокрема підписала попередній мирний договір з радянською Росією (12 червня 1918 р.).
Головна проблема — залежність від Німеччини та Австро-Угорщини. Коли восени 1918 р. вони програли Першу світову війну, гетьман втратив свою головну опору.

Після поразки Німеччини у світовій війні (листопад 1918) Скоропадський опинився без підтримки. У розпачі 14 листопада 1918 р. він видав грамоту про федерацію з небільшовицькою Росією — це остаточно відштовхнуло українців.
Того ж дня опозиційні соціалісти утворили Директорію, яка підняла повстання. 14 грудня 1918 р. війська Директорії увійшли до Києва, і Скоропадський зрікся влади, виїхавши до Німеччини.

Директорія — тимчасовий орган повстання проти гетьмана, утворений 14 листопада 1918 р. Спочатку — 5 осіб; провідні постаті:
• Володимир Винниченко — голова Директорії, письменник і соціаліст.
• Симон Петлюра — головний отаман військ (згодом очолив Директорію з лютого 1919).
Оволодівши Києвом (14 грудня 1918 р.), Директорія 26 грудня 1918 р. ухвалила Декларацію, якою відновила Українську Народну Республіку (УНР) й оголосила про повалення гетьманату.

23–28 січня 1919 р. у Києві зібрався Трудовий конгрес України — тимчасовий парламент. Він схвалив Акт Злуки, ухвалив демократичний устрій УНР і передав владу Директорії до скликання наступного конгресу.
Проте розколи між соціалістами (Винниченко — за союз із більшовиками) і поміркованими (Петлюра — за орієнтацію на Антанту) послаблювали державу.

На західноукраїнських землях, що входили до Австро-Угорщини, після її розпаду українці підняли Листопадовий чин. У ніч на 1 листопада 1918 р. українські військові захопили владу у Львові.
13 листопада 1918 р. проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Президентом (головою Української Національної Ради) став Євген Петрушевич, уряд (Державний секретаріат) очолив Кость Левицький. Столиця — Львів, згодом Станіславів.

Поляки також претендували на Галичину, тож одразу спалахнула українсько-польська війна.
• Уже 21 листопада 1918 р. українці змушені були залишити Львів — місто захопили поляки.
• Українську армію реорганізували в Українську Галицьку армію (УГА).
• Попри героїчну Чортківську офензиву (червень 1919), сили були нерівні. У липні 1919 р. УГА відступила за річку Збруч на територію Наддніпрянщини.
Причина поразки — військова підтримка Польщі з боку Антанти.

22 січня 1919 р. на Софійській площі в Києві урочисто проголошено Акт Злуки (об'єднання) УНР і ЗУНР в єдину соборну Українську державу.
ЗУНР увійшла до складу УНР під назвою Західна область УНР (ЗО УНР).
Це — історична подія: вперше за століття східні й західні українці об'єдналися в одній державі. Хоча об'єднання значною мірою залишилося символічним (кожна частина мала свій уряд і армію), сам день 22 січня став Днем Соборності України.

На початку 1919 р. Червона армія розпочала другу війну проти УНР. 5 лютого 1919 р. більшовики захопили Київ, і Директорія змушена була залишити столицю.
Протягом 1919 р. Україна перетворилася на арену боротьби кількох сил одночасно: УНР, більшовики, білогвардійці Денікіна, поляки, махновці. Особливо трагічним був «трикутник смерті» восени 1919 р., коли армію УНР косили тиф і оточення ворогами.

Опинившись в оточенні, армія УНР обрала партизанську тактику. 6 грудня 1919 — 6 травня 1920 р. відбувся Перший зимовий похід армії УНР тилами ворога.
Командував походом генерал Михайло Омелянович-Павленко. Близько 5 тис. бійців здійснили героїчний рейд по тилах більшовиків і денікінців, пройшовши понад 2500 км і зберігши боєздатне ядро армії. Це — символ незламності визвольної боротьби.

У пошуках союзника проти більшовиків Петлюра пішов на союз із Польщею. 21–24 квітня 1920 р. підписано Варшавську угоду між УНР і Польщею (Юзеф Пілсудський).
Умови:
• Польща визнавала незалежність УНР і уряд Директорії.
• УНР відмовлялася від Східної Галичини, Західної Волині, Холмщини й Підляшшя на користь Польщі.
Це викликало обурення галичан, адже Петлюра фактично «віддав» землі ЗУНР. Але для Наддніпрянщини це був шанс продовжити боротьбу.

У союзі з польськими військами армія УНР перейшла в наступ. 7 травня 1920 р. союзники звільнили Київ.
Проте більшовики контратакували: Червона армія відкинула поляків аж до Варшави. У серпні 1920 р. під Варшавою поляки завдали більшовикам поразки («Диво на Віслі») і зупинили їх.
Виснажена Польща вирішила укласти мир з радянською Росією — без урахування інтересів УНР.

18 березня 1921 р. Польща й радянська Росія (з УСРР) підписали Ризький мирний договір, що завершив радянсько-польську війну.
Наслідки для України:
• Західна Україна (Галичина, Західна Волинь) відійшла до Польщі.
• Наддніпрянщина залишалася під контролем більшовиків.
• Польща зрадила союзника — визнала радянську УСРР і фактично перекреслила Варшавську угоду з УНР.
Це стало кінцем надій на власну соборну державу.

На Півдні України (Катеринославщина, район Гуляйполя) діяв потужний селянсько-повстанський рух під проводом Нестора Махна (1888–1934).
Ідеологія — анархізм («безвладне суспільство», вільні ради, самоврядні комуни). Махновці мали власну армію (до 40–50 тис. бійців на піку) і чорний прапор.
Махно кілька разів укладав союзи з більшовиками проти Денікіна й Врангеля, але щоразу більшовики його зраджували. У 1921 р. Червона армія розгромила махновців, і Махно емігрував.

Українська революція 1917–1921 рр. зазнала поразки, а державність відновити не вдалося. Причини:
• Відсутність єдності — розколи між соціалістами й поміркованими, між УНР і ЗУНР.
• Слабка армія й нестача зброї.
• Ворожість сусідів — більшовицька Росія, Польща, білогвардійці, Антанта.
• Переважання соціальних гасел над національними у свідомості селянства.
Наслідок: українські землі поділили між СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною. Проте революція сформувала українську модерну націю і досвід державотворення.