Встановлення комуністичного тоталітарного режиму

Після поразки Української революції більшовики встановили в Україні свою владу. У січні 1919 р. проголошено Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР).
Увага на порядок слів! До 1937 р. — саме «Соціалістична Радянська» (УСРР), і лише за Конституцією 1937 р. стала «Радянська Соціалістична» — УРСР.
Формально це «незалежна» держава, але фактично — маріонетка Москви: керувала нею КП(б)У, що була складовою РКП(б). Столиця до 1934 р. — Харків.

Економічна політика більшовиків доби громадянської війни (1919–1921).
Головні риси:
• Продрозкладка — примусове вилучення в селян «надлишків» хліба (а насправді майже всього) для армії й міст.
• Націоналізація промисловості, заборона приватної торгівлі.
• Загальна трудова повинність, зрівняльна оплата, картки замість грошей.
Результат — розвал економіки й масовий спротив села.

Продрозкладка — система, за якою держава «розкладала» на кожне село норму здачі хліба й забирала його безоплатно, лишаючи селян без посівного зерна.
Вилученням займалися продзагони та комнезами (комітети незаможних селян), створені 1920 р. як опора радянської влади в селі.
Саме продрозкладка стала головною причиною повстанського руху й майбутнього голоду.

У відповідь на продрозкладку й терор Україну охопив масовий селянський повстанський рух (1919–1922). Селяни зі зброєю виступали проти реквізицій.
Найбільші осередки — махновський рух на Півдні (Нестор Махно) та Холодноярська республіка на Черкащині.
Гасло холодноярців — «Воля України або смерть».

Осередок збройного опору навколо Мотронинського монастиря й лісів Холодного Яру (Чигиринщина) — існував приблизно 1919–1922 рр.
Повстанці боронили українську державність під національними прапорами, могли збирати до 15 тисяч бійців.
Керманичі — брати Чучупаки (Головний отаман Василь Чучупак, загинув 1920 р.). Символ незламності: гасло «Воля України або смерть!». Опір придушено радянською владою на початку 1920-х.

1921–1923 рр. — перший штучно поглиблений голод в УСРР. Причини:
• Посуха та неврожай 1921 р.
• Виснаження села продрозкладкою — не лишилося запасів.
• Влада вивозила хліб з голодуючих південних губерній України, щоб «врятувати» Поволжя, і відновила продаж зерна за кордон.
Найдужче постраждали південні губернії (Запорізька, Донецька, Миколаївська, Катеринославська, Одеська). Загинули сотні тисяч людей.
Москва тривалий час замовчувала голод в Україні, визнавши його пізніше, ніж голод у Поволжі.

30 грудня 1922 р. на I Всесоюзному з'їзді Рад у Москві проголошено Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).
Держави-засновниці — чотири республіки:
• РСФРР (Росія)
• УСРР (Україна)
• БСРР (Білорусь)
• ЗСФРР (Закавказька федерація)
Формально це «союз рівних», але реально — жорстко централізована держава під владою Москви. Права УСРР дедалі більше урізали.

Про принцип об'єднання республік точилася боротьба:
• «Автономізація» Сталіна — включити республіки до складу РСФРР на правах автономій.
• Федеративний проєкт Леніна — рівноправні республіки в союзі.
Формально перемогла ленінська модель, але на практиці вона переросла у сталінський унітаризм — фікцію «федерації».

Воєнний комунізм довів країну до кризи й повстань, тож на X з'їзді РКП(б) у березні 1921 р. Ленін оголосив Нову економічну політику (НЕП).
Це був тимчасовий відступ — часткове допущення ринку заради відновлення економіки, але за збереження влади більшовиків.

Ключова зміна НЕПу на селі — заміна продрозкладки на продовольчий податок (продподаток).
• Податок був меншим, оголошувався наперед і фіксувався.
• Надлишок продукції селянин міг вільно продавати на ринку.
Інші риси НЕПу: дозвіл приватної торгівлі й дрібного підприємництва, оренда й наймана праця, грошова реформа 1922–1924 рр. (введення стійкого червінця), госпрозрахунок на підприємствах.
Результат — швидке відновлення сільського господарства вже до середини 1920-х.

У квітні 1923 р. на XII з'їзді РКП(б) проголошено політику коренізації — залучення до влади місцевих («корінних») кадрів та розвиток національних мов і культур.
В Україні вона набула форми українізації: переведення діловодства, освіти, преси, окремих армійських частин на українську мову.
Мета більшовиків була прагматичною — зміцнити свою владу, здобути довіру селян і зробити режим «своїм» для українців.

1920-ті стали часом національно-культурного піднесення:
• Частка українських шкіл сягнула понад 80%, українською виходила більшість газет і книжок.
• Ліквідація неписьменності (товариство «Геть неписьменність!»).
• Розквіт літератури — Микола Хвильовий («Геть від Москви!», «Камо грядеши»), об'єднання ВАПЛІТЕ.
• Театр «Березіль» Леся Курбаса, кіно Олександра Довженка («Земля»).
• Українська автокефальна православна церква (УАПЦ).
Цей злет пізніше обірвуть репресії — «Розстріляне відродження».

Олександр Шумський — нарком освіти УСРР (1924–1927), палкий прибічник рішучої українізації; його позицію назвали «шумськізмом» і засудили, а самого усунули.
Микола Скрипник — нарком освіти з 1927 р., головний натхненник українізації, провів реформу правопису («скрипниківка», 1928). Довів кампанію до вершини, але 1933 р., звинувачений у «націоналізмі», покінчив життя самогубством.

У КП(б)У точилася гостра боротьба щодо національної політики:
• Дмитро Лебідь (секретар ЦК КП(б)У) висунув «теорію боротьби двох культур» — мовляв, «пролетарська» російська культура має природно перемогти «селянську» українську. Курс на українізацію її відкинув.
• Проти Шумського й «націонал-ухильництва» виступив партапарат на чолі зі Сталіним.
Ці конфлікти показали: справжня влада належала Москві, а українізація трималася лише доти, доки була вигідна Кремлю. Наприкінці 1920-х її почали згортати й перейшли до репресій.