Українські землі в другій половині XVIII ст.

Друга половина XVIII ст. — це останній акт української автономії в складі Російської імперії й одночасно новий переділ українських земель у Європі.
Головна лінія: імператриця Катерина II (правила 1762–1796) послідовно нищить усе, що робило Україну окремою: гетьманство, Запорозьку Січ, козацький устрій, вільне селянство.
Ключові процеси:
• ліквідація Гетьманщини (1764) та Січі (1775);
• закріпачення селян Лівобережжя (1783);
• три поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795);
• приєднання Криму (1783);
• народний спротив — Коліївщина та рух опришків.

Кирило Розумовський — гетьман Лівобережної України у 1750–1764 рр., останній в історії.
Молодший брат фаворита імператриці Єлизавети, він отримав булаву у 22 роки. Провів реформи: судова реформа (постійні суди), спроба зробити гетьманство спадковим у роді Розумовських, планував відкрити університет у Батурині.
Саме прагнення закріпити владу за родиною і насторожило Катерину II — вона не терпіла жодної автономної сили.

У 1764 р. Катерина II змусила Кирила Розумовського зректися булави. Гетьманство було остаточно ліквідовано.
Влада перейшла до Другої Малоросійської колегії на чолі з президентом Петром Румянцевим (генерал-губернатор Малоросії).
Мета Катерини прямо сформульована в її «секретній» настанові князю В'яземському: викорінити «внутрішню відмінність» окраїн, щоб вони «зросійщилися». Автономія стала для імперії пережитком.

Друга Малоросійська колегія — орган російського управління Лівобережжям після скасування гетьманства.
• Президент — Петро Румянцев (згодом Задунайський).
• Складалася з 4 російських і 4 українських урядовців, але реальна влада була в руках Румянцева.
• Через колегію імперія уніфікувала Україну: провела «Генеральний опис Малоросії» (перепис 1765–1769 рр.).
У 1781 р. Гетьманщину поділили на намісництва, ліквідувавши полково-сотенний устрій; згодом (1783 р.) козацькі полки перетворили на регулярні.

4 червня 1775 р. (за іншими датуваннями — травень–червень) російські війська під командуванням генерала Петра Текелія, повертаючись із російсько-турецької війни, оточили й зруйнували Нову (Підпільненську) Січ.
Чому саме тоді? Після перемоги над Туреччиною 1774 р. Січ стала непотрібною як прикордонна застава, а її вольності лякали імперію (згадка про Пугачовщину 1773–1775).
3 серпня 1775 р. Катерина II видала маніфест про ліквідацію Січі й саму назву «запорозькі козаки» наказала забути.

Петро Калнишевський — останній кошовий отаман Запорозької Січі (кошовий у 1765–1775 рр.).
Після зруйнування Січі його заарештували й заслали на Соловки (Соловецький монастир у Білому морі), де він провів в ув'язненні близько 25 років.
Був звільнений уже Олександром I, але залишився на Соловках і помер там у 1803 р. у віці близько 112 років. Символ незламності запорожця.

Козаки не зникли — вони розсіялися:
• Частина втекла в межі Османської імперії й заснувала Задунайську Січ (у гирлі Дунаю, під протекторатом султана, існувала 1775–1828 рр.).
• Іншу частину імперія згодом використала: у 1787–1788 рр. сформувала Військо вірних запорожців, невдовзі перейменоване на Чорноморське козацьке військо.
• У 1792 р. чорноморців переселили на Кубань, де вони несли прикордонну службу.
Так імперія і знищила Січ, і скористалася козацькою вправністю.

3 травня 1783 р. Катерина II видала указ, який заборонив селянам Лівобережної та Слобідської України переходити від одного поміщика до іншого.
Це юридично оформило кріпацтво в Україні — селян остаточно «прикріпили» до землі й пана.
Того ж 1783 р. козацькі полки Лівобережжя перетворили на регулярні карабінерні полки російської армії, а козацьку старшину зрівняли в правах із російським дворянством («Жалувана грамота дворянству» — 1785 р.). Так зникла і воля селянина, і особливий статус козака.

Ослаблену Річ Посполиту поділили між собою Росія, Австрія та Пруссія:
• Перший поділ — 1772 р.: до Австрії відійшла Галичина (з Львовом).
• Другий поділ — 1793 р.: до Росії відійшло Правобережжя (Київщина, Брацлавщина, Поділля, східна частина Волині).
• Третій поділ — 1795 р.: Річ Посполита припинила існування; до Росії відійшла Західна Волинь, до Австрії — Холмщина й частина Підляшшя.
Підсумок: більшість українських земель опинилася під Росією, а західні (Галичина, згодом Буковина) — під Австрією.

• Галичина увійшла до Австрії ще за першим поділом — 1772 р. Австрійці утворили «Королівство Галичини та Володимирії» (Лодомерії) з центром у Львові.
• Буковину Австрія забрала в 1774 р. у ослабленої Османської імперії (закріплено Константинопольською конвенцією 1775 р.).
• Закарпаття ще з XVII–XVIII ст. перебувало під владою Габсбургів (у складі Угорського королівства).
Так усі західноукраїнські землі зібралися під однією — австрійською — короною, що визначило їхню окрему історичну долю на 150 років.

За Кючук-Кайнарджійським миром 1774 р. (кінець російсько-турецької війни 1768–1774) Кримське ханство стало «незалежним» від Туреччини — фактично потрапило під вплив Росії.
У 1783 р. Катерина II маніфестом приєднала Крим до Російської імперії, ліквідувавши Кримське ханство — багатовікового сусіда й ворога козаків.
Останній хан Шагін-Гірей зрікся влади. На приєднаних землях невдовзі утворили Таврійську область. Так зникла остання татарська державність у Причорномор'ї, а Росія вийшла до Чорного моря.

Коліївщина — найбільше гайдамацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 р. проти польського панського, релігійного та національного гніту.
Назва — імовірно від «колоти» / «кіл» (зброя повстанців) або від «освячених ножів».
Причини: посилення кріпацтва, утиски православних католиками й уніатами, свавілля шляхти. Приводом стала Барська конфедерація польської шляхти.
Повстанців називали гайдамаками — учасниками збройного руху проти польської влади на Правобережжі XVIII ст.

Очолили Коліївщину:
• Максим Залізняк — запорожець, обраний повстанцями гетьманом/отаманом.
• Іван Гонта — сотник надвірних козаків уманського магната, який перейшов на бік повстанців.
Кульмінація — здобуття міста Умань (червень 1768) і «Уманська різня», під час якої загинули тисячі поляків, євреїв та уніатів.
Фінал: Росія (формально союзник Польщі) підступно захопила ватажків. Гонту стратили поляки (жорстока кара), Залізняка заслали до Сибіру. Повстання жорстоко придушили.

Опришки — учасники народного повстанського руху в Галичині, на Буковині та Закарпатті (Карпати) проти шляхетського й іноземного гніту у XVI–XIX ст.
Найвідоміший ватажок — Олекса Довбуш (діяв у 1738–1745 рр.). Його загони нападали на маєтки шляхти й багатіїв, а здобич часто роздавали біднякам — тому Довбуш став народним героєм легенд і пісень.
Загинув у 1745 р. — за переказами, від кулі зрадника. Опришківство продовжувалося й після нього, ставши символом карпатського спротиву.