У складі Австрійської імперії (кінець XVIII – перша половина XIX ст.)

Наприкінці XVIII ст. під владою Австрійської імперії (династія Габсбургів) опинилися три українські краї:
• Східна Галичина — приєднана внаслідок першого поділу Речі Посполитої 1772 р.
• Північна Буковина — відібрана в Османської імперії у 1774 р. (остаточно закріплена 1775 р.).
• Закарпаття — під владою Габсбургів ще з кінця XVII ст., у складі Угорського королівства.
Українців тут офіційно називали «русинами» (рутенами).

Галичину та Буковину об'єднали в одну адміністративну одиницю — «Королівство Галичини і Лодомерії» з центром у Львові. Але українці там були в меншості в управлінні: провідні позиції належали полякам (у Галичині), румунам (на Буковині) та угорцям (на Закарпатті).
Основна маса українців — закріпачене селянство, а єдиною освіченою верствою, що представляла народ, було греко-католицьке духовенство. Саме священники стали ядром національного руху.

Імператриця Марія-Терезія (правила 1740–1780) та її син Йосиф ІІ (1780–1790) провели низку реформ у дусі «освіченого абсолютизму» — модернізації держави згори заради її зміцнення.
Для українців ці реформи мали велике значення: вони піднесли статус греко-католицької церкви та трохи полегшили становище селян, заклавши ґрунт для майбутнього національного відродження.

Найважливіше для українців: греко-католицьку (уніатську) церкву зрівняли в правах із панівною римо-католицькою.
• Термін «уніати» (який мав зневажливий відтінок) замінили на «греко-католики».
• Заборонили католицькому духовенству принижувати греко-католицьких священників.
• У 1774 р. у Відні заснували греко-католицьку семінарію «Барбареум», а згодом (1783) — семінарію у Львові.
Це підняло освітній і суспільний рівень українського духовенства — майбутньої еліти нації.

Держава взяла освіту під свій контроль:
• Запроваджено систему початкових і середніх шкіл; навчання ставало обов'язковим.
• У 1784 р. Йосиф ІІ відновив Львівський університет — один із найдавніших університетів на українських землях.
• При університеті у 1787 р. для українців відкрили окремий інститут — «Studium Ruthenum» («Руський інститут»), де викладали книжною українською (церковнослов'янською) мовою.
Це дало змогу селянським дітям (переважно синам священників) здобувати вищу освіту.

Йосиф ІІ обмежив свавілля панів над селянами:
• 1782 р. — селян у Галичині визнали особисто вільними: вони могли одружуватися без дозволу пана, переселятися, віддавати дітей на навчання й ремесло.
• Панщину обмежили (до 3 днів на тиждень) і чітко визначили повинності, заборонивши їх довільно збільшувати.
Однак кріпацтво як систему не скасували — селянин і далі залишався прикріпленим до землі та відробляв панщину. Після смерті Йосифа ІІ багато реформ згорнули.

На хвилі романтизму та інтересу до народної культури в середині 1830-х рр. у Львові постав гурток студентів греко-католицької семінарії — «Руська трійця» (заснований близько 1833 р.). До нього входили:
• Маркіян Шашкевич — лідер і натхненник;
• Іван Вагилевич;
• Яків Головацький.
Вони прагнули піднести народну українську мову до літературної, пробудити національну свідомість галичан і довести, що галицькі русини — частина єдиного українського народу.

Головна справа гуртка — альманах «Русалка Дністровая», виданий у 1837 р. у місті Буда (тепер частина Будапешта), бо в Галичині цензура заборонила друк.
Значення:
• Це перша книжка в Галичині, надрукована живою народною українською мовою та фонетичним правописом.
• Містила народні пісні, вірші, історичні матеріали, переклади.
Австрійська влада заборонила й конфіскувала майже весь наклад (уціліло близько 200 із 1000 примірників). Попри це, книжка стала символом пробудження національного духу.

«Руська трійця» започаткувала національне відродження на західноукраїнських землях:
• Утвердила думку про єдність усього українського народу по обидва боки кордону (австрійського і російського).
• Заклала основи української літератури народною мовою в Галичині.
• Пробудила інтерес до історії, фольклору, мови рідного краю.
Іван Франко назвав «Русалку Дністрову» «явищем наскрізь революційним».

У 1848–1849 рр. Європу охопила хвиля національно-визвольних і демократичних революцій — «Весна народів». У березні 1848 р. революція спалахнула й в Австрійській імперії (Відень, Пешт).
Народи імперії вимагали конституції, скасування кріпацтва, громадянських свобод і національних прав. Для українців Галичини це стало шансом уперше заявити про себе як про окрему націю — насамперед на противагу польському рухові.

Найважливіший здобуток революції для селян: 17 квітня 1848 р. австрійський уряд оголосив у Галичині скасування панщини (кріпацтва).
• Це сталося на кілька місяців раніше, ніж у решті імперії — влада поспішила, щоб не дати полякам використати селянське питання проти Австрії.
• Селяни отримали особисту свободу і землю, яку обробляли; за скасовані повинності поміщикам виплачувала компенсацію держава.
Панщину в Австрії скасували на 13 років раніше, ніж кріпацтво в Російській імперії (1861).

2 травня 1848 р. у Львові українці створили Головну руську раду — першу українську політичну організацію в новітній історії.
• Очолив її греко-католицький єпископ Григорій Яхимович.
• Рада заявила, що галицькі русини — частина великого українського народу, і зажадала поділу Галичини на українську (східну) та польську (західну) частини з окремим українським самоврядуванням.
• Символом руху став синьо-жовтий прапор та герб із золотим левом.
По краю виникло близько 50 місцевих руських рад.

15 травня 1848 р. у Львові вийшов перший номер газети «Зоря Галицька» — перша українська газета (перше українськомовне періодичне видання) в Галичині.
• Була друкованим органом Головної руської ради.
• Розповідала про політичне життя, обстоювала українські національні права.
Того ж року українці провели у Львові (жовтень 1848) Собор руських учених — перший з'їзд української інтелігенції, де обговорювали розвиток мови, освіти й культури.

Революцію 1848–1849 рр. в імперії зрештою придушили, а багато свобод скасували. Але для українців вона мала величезне значення:
• Скасовано панщину — селяни стали вільними власниками.
• Українці Галичини вперше виступили як окрема політична сила (Головна руська рада).
• З'явилися перша українська газета, політичні вимоги, національна символіка.
• Українці отримали кілька депутатських місць в австрійському парламенті (рейхстазі).
Так почалося перетворення галицьких «русинів» на політично свідому українську націю.