У складі Австро-Угорщини (друга половина XIX ст.)

Після поразки революції 1848–1849 рр. і особливо після утворення Австро-Угорської монархії у 1867 р. західноукраїнські землі опинилися в одній державі, але в різних її частинах:
• Східна Галичина — під владою австрійської (цислейтанської) частини, разом із поляками.
• Буковина — окремий коронний край (українці жили переважно на її півночі).
• Закарпаття — у складі угорської (транслейтанської) частини, під сильною мадяризацією.
Попри бідність і брак промисловості, саме тут українці мали конституційні свободи — вибори, пресу, товариства, — яких не було в підросійській Україні. Тому Галичина стала легальним осередком національного руху.

Пʼємонт — італійське королівство, що стало центром обʼєднання Італії. За аналогією Галичину назвали «українським Пʼємонтом» — центром, звідки мав початися рух до соборної України.
Причини:
• Конституція 1867 р. дала свободу слова, зборів, товариств.
• Діяв Галицький крайовий сейм та представництво у віденському парламенті.
• Українська мова допускалася в школах, пресі, громадському житті.
Коли в Росії після Валуєвського циркуляра (1863) та Емського указу (1876) українське слово душили, наддніпрянці друкували книжки й журнали саме у Львові.

Москвофільство — суспільна течія, що виникла в Галичині у 1860-х рр.
• Вважали галицьких русинів частиною єдиного «общерусского» народу разом із росіянами.
• Заперечували окрему українську націю й мову, тяжіли до Російської імперії.
• Створили штучну «язичіє» — суміш церковнословʼянської, російської та української.
Центри: товариство «Галицько-руська матиця», газета «Слово». Спиралися на стару духовну верхівку, розчаровану пануванням поляків.

Народовці — національно-демократична течія, що постала у 1860-х рр. на противагу москвофілам.
• Стояли на тому, що українці (русини) — окремий народ, споріднений із наддніпрянцями.
• Орієнтувалися на живу народну мову й спадщину Шевченка, ідеї Кирило-Мефодіївського братства.
• Робили ставку на культурно-просвітницьку роботу серед селян.
Друковані органи — журнал «Правда», згодом газета «Діло» (з 1880). Саме народовці заснували ключові установи руху — «Просвіту» і НТШ.

«Просвіта» — культурно-освітнє товариство, засноване народовцями у Львові 1868 р. Перший голова — Анатоль Вахнянин.
Завдання:
• Видавати дешеві книжки, календарі, підручники зрозумілою народною мовою.
• Відкривати читальні по селах — осередки читання, лекцій, аматорського театру.
• Поширювати грамотність і національну свідомість серед селянства.
Мережа читалень «Просвіти» охопила всю Галичину й стала фундаментом масового національного руху — саме тут виростало свідоме українське село.

Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) засноване у Львові 1873 р. (спершу як Літературне товариство ім. Шевченка, з 1892 — Наукове). Кошти на створення дали й наддніпрянці, зокрема Єлизавета Милорадович.
• Стало фактично першою українською академією наук — з секціями історико-філософською, філологічною, математично-природничо-лікарською.
• Видавало «Записки НТШ», збирало бібліотеку й музей.
• Найбільшого розквіту досягло, коли товариство очолив Михайло Грушевський (1897–1913), який переїхав до Львова професором.

Іван Франко — письменник, учений, публіцист, громадсько-політичний діяч, «Каменяр» національного відродження.
• Автор поезій, зокрема збірки «З вершин і низин» та вірша-гімну праці «Каменярі».
• Учений-енциклопедист: історик, фольклорист, літературознавець; дійсний член НТШ.
• Разом із Михайлом Драгомановим (своїм ідейним наставником) поширював соціалістичні й демократичні ідеї.
• Один із засновників першої української політичної партії (1890).
Франко поєднав культурну працю з політичною — вивів національний рух на новий, партійний рівень.

Русько-українська радикальна партія (РУРП) заснована у Львові 1890 р. Її творці — Іван Франко та Михайло Павлик (за ідейного впливу Драгоманова).
• Це перша українська політична партія — партія європейського зразка з розробленою програмою та організаційною структурою.
• Друкований орган — газета «Народ».
• Програма поєднала соціалізм (захист інтересів селян і робітників) із національними вимогами.
Пізніше в програмі РУРП уперше пролунала вимога політичної самостійності України (брошура Юліана Бачинського «Ukraina irredenta», 1895). Із радикалів згодом виросли національно-демократична та соціал-демократична партії.

Галицьке село потерпало від малоземелля, лихварства й боргів. Відповіддю став кооперативний рух — обʼєднання селян для взаємодопомоги.
• Виникали кредитні спілки, ощадні каси, споживчі та збутові кооперативи.
• Кооперація вивільняла селян зі залежності від лихварів, підіймала добробут.
• Гасло руху — «Свій до свого по своє»: купуй в українця, тримайся своєї громади.
Кооперація стала економічною опорою національного руху: сильна економіка живила школи, читальні й партії.

Через безземелля й злидні із Галичини, Буковини й Закарпаття наприкінці XIX ст. почалася масова трудова еміграція.
• Основні напрямки — Канада, США, Бразилія, Аргентина.
• Перші українські переселенці до Канади прибули 1891 р. (Іван Пилипів та Василь Єленяк), започаткувавши велику українську діаспору.
• Емігранти освоювали прерії, засновували громади, церкви, товариства.
Еміграцію оспівав Франко — вона стала болючою прикметою доби, але й розширила світ українства за океан.

Національний рух охопив не лише Галичину:
• На Буковині діяли українські товариства, у Чернівцях працював письменник і громадський діяч Юрій Федькович — «буковинський соловей».
• На Закарпатті рух був найслабший через жорстку мадяризацію: угорська влада витісняла українську мову зі шкіл і церкви. Тут довше трималося москвофільство, а власне українська течія лише зароджувалася (діяч Августин Волошин — уже на межі століть).