У складі Російської імперії (друга половина XIX ст.)

Поразка Росії в Кримській війні (1853–1856) оголила відсталість імперії: кріпацька праця, слабка промисловість, погані шляхи.
Новий цар Олександр ІІ зрозумів: «Краще скасувати кріпацтво згори, ніж чекати, поки його скасують знизу».
Так почалася доба Великих реформ 1860–1870-х рр., які глибоко змінили й українські землі Наддніпрянщини.

19 лютого 1861 р. Олександр ІІ підписав Маніфест і «Положення» про скасування кріпосного права.
• Селяни отримали особисту свободу: право володіти майном, укладати угоди, одружуватися без дозволу пана.
• Землю селяни мали викуповувати у поміщиків — держава платила поміщику одразу більшу частину суми, а селянин повертав борг державі 49 років.
• До сплати викупу селянин був тимчасовозобов'язаним — далі відробляв панщину чи платив оброк.

• «Відрізки» — поміщики відрізали на свою користь найкращі землі; в Україні селяни втратили значну частину наділів (у ряді губерній від 15 до 30%).
• Наділи на Наддніпрянщині були меншими, а викупні платежі — вищими, ніж у центральній Росії.
• Зросло малоземелля, з'явився ринок вільної робочої сили — паливо для майбутньої індустріалізації.
Реформа була половинчастою, але відкрила шлях капіталізму.

Створено земства — виборні органи місцевого самоврядування в губерніях і повітах.
• Опікувалися господарством, освітою, медициною, шляхами.
• В українських губерніях земства відкривали школи й лікарні, стали осередком, куди приходила ліберальна інтелігенція.
Увага: на Правобережжі (Київська, Волинська, Подільська губернії) земства запровадили лише 1911 р. — влада боялася польського впливу.

Найпослідовніша з реформ. Суд став:
• безстановим — усі рівні перед законом;
• гласним (відкриті засідання) і змагальним (прокурор проти адвоката);
• незалежним від адміністрації, з незмінюваністю суддів.
Запроваджено суд присяжних і адвокатуру (присяжні повірені), а дрібні справи розглядав виборний мировий суддя.

У містах створено міські думи (розпорядчі) та управи (виконавчі) на основі майнового цензу.
• Вибори — тільки для платників податків, тож владу тримала заможна верхівка.
• Думи дбали про благоустрій, торгівлю, освіту.
Реформа пришвидшила розвиток українських міст — Києва, Харкова, Одеси, Катеринослава.

Замість рекрутчини (до 25 років служби) запроваджено загальну військову повинність для чоловіків від 20 років.
• Термін служби — до 6 років у сухопутних військах, менше — для освічених.
• Армію переозброїли, відкрили військові училища.
Автор реформи — військовий міністр Дмитро Мілютін.

У пореформену добу Донецький басейн став головним вугільним регіоном Російської імперії.
• Наприкінці ХІХ ст. Донбас давав близько 70% усього вугілля імперії.
• 1869 р. валлієць Джон Юз заснував металургійний завод і селище Юзівка (майбутній Донецьк).
Іноземний капітал (англійський, французький, бельгійський) хлинув у важку промисловість.

Криворізький басейн став центром видобутку залізної руди.
• Руду Кривбасу й вугілля Донбасу з'єднала Катерининська залізниця (1884) — так виник потужний металургійний комплекс Півдня.
• Виросли гіганти в Катеринославі, Юзівці, Маріуполі.
На межі століть Україна давала більшу частину чавуну, сталі й прокату імперії.

• Правобережжя (Київщина, Поділля) стало «цукровим краєм» — Україна виробляла до 80–85% цукру імперії. Магнати — Терещенки, Бродські, Симиренки, Харитоненки.
• Бурхливо будувалися залізниці: перша в Наддніпрянщині — Одеса–Балта (1865). Вони вивозили хліб, вугілля, руду й цукор.
Україна перетворилася на вугільно-металургійну й цукрову базу Росії.

У 1860-х постали громади — напівлегальні гуртки національно свідомої інтелігенції для культурно-освітньої праці.
• Хлопомани — молодь польсько-шляхетського походження, що «пішла в народ», обравши українську ідентичність. Лідер — Володимир Антонович: «Або любити народ, серед якого живеш... або повернутися до Польщі».
Гасло громадівців — служіння народові, вивчення його мови, історії, побуту.

• Київська (Стара) громада — найвпливовіша, об'єднала В. Антоновича, П. Чубинського, М. Драгоманова, П. Житецького.
• Недільні школи — безкоштовне навчання дорослих і дітей українською; першу відкрито в Києві 1859 р. (заборонені урядом 1862 р.).
• Журнал «Основа» (1861–1862, Петербург) — перший український громадсько-політичний часопис; видавали В. Білозерський, П. Куліш, М. Костомаров.

18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав таємний циркуляр, що забороняв друк українською релігійної, навчальної та освітньої літератури для народу.
Сумнозвісна фраза: «Ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може».
Приводом стало Польське повстання 1863 р. — влада боялася й українського «сепаратизму».

18 (30) травня 1876 р. Олександр ІІ, перебуваючи в німецькому місті Емс, підписав указ, що майже повністю заборонив українське слово:
• заборона друкувати книги українською в імперії та ввозити з-за кордону;
• заборона театральних вистав і текстів до нот українською;
• заборона викладання українською в школах.
Це загнало легальний рух у підпілля й виштовхнуло діячів в еміграцію.

Михайло Драгоманов — вчений, публіцист, ідеолог громадівства. Після переслідувань емігрував (1876) до Женеви, де налагодив вільне українське слово за кордоном.
• Видавав збірник (журнал) «Громада» (1878–1882) — трибуну українства поза цензурою.
• Обстоював федералізм, конституціоналізм, «громадівський соціалізм» і європейський поступ України.

1891 р. молоді діячі заснували «Братство тарасівців» — одну з перших організацій, що обстоювала ідею самостійності України.
• Серед діячів — Іван Липа, Борис Грінченко, Микола Міхновський, Віталій Боровик.
• Програмний документ «Символ віри молодих українців» обстоював національну незалежність.
Це був місток від культурництва громад до політичного самостійництва ХХ ст.