Апостроф
Ставимо після б, п, в, м, ф, р та префіксів на приголосний перед я, ю, є, ї: зʼїзд, пʼять, бурʼян, розʼєднати.
⚠️ «свято, цвях, морквяний, тьмяний» — БЕЗ апострофа (перед губним стоїть приголосний кореня).
Мʼякий знак
Пишемо після мʼяких д, т, з, с, ц, л, н у кінці слова/складу: кінь, донька, вісь.
⚠️ Після шиплячих (ж, ч, ш, щ), губних і «р» у кінці складу мʼякий знак НЕ пишемо: ніч, тепер, кров.
Подвоєння приголосних
На межі частин слова (беззубий, віддати) та в наголошених суфіксах -енн-/-анн- (нездолáнний). Подовження мʼяких перед я/ю/і/е: знання.
⚠️ В іншомовних ЗАГАЛЬНИХ назвах подвоєння НЕ зберігаємо: клас, група, каса (виняток: тонна, ванна, вілла…).
Спрощення приголосних
У групах -ждн-, -здн-, -стн-, -стл-, -слн- середній звук випадає й на письмі: тиждень→тижневий, честь→чесний, щастя→щасливий.
⚠️ Винятки (спрощення НЕ на письмі): кістлявий, пестливий, хвастливий, запʼястний, шістнадцять.
Ненаголошені е/и
Перевіряємо наголосом: село→сЕла, зима→зИми. Якщо не перевіряється — вчимо напамʼять (левада, кишеня).
⚠️ У сполуках -ере-, -еле- пишемо е (берег); слова з и просто запамʼятовуємо.
Милозвучність (у/в, і/й)
Між приголосними — «у»/«і», біля голосного — «в»/«й»: був у школі, пішла в клас; він і вона, вона й він.
⚠️ На початку речення перед приголосним — «у»; після приголосного «в» не ставимо.
Велика літера
З великої: власні назви, початок речення, клички, назви держав/установ (перше слово): Тарас Шевченко, Київ, ООН.
⚠️ Посади, сторони світу, породи, назви місяців — з малої: президент, схід, вівчарка, січень.
Разом, окремо, через дефіс
Разом — складні слова (світогляд); дефіс — рівноправні поняття, повтори, «пів-» перед власною (синьо-жовтий, ледь-ледь, пів-Києва); окремо — «пів» із загальною (пів години).
⚠️ «пів години» — окремо; «пів-Києва» — з дефісом (перед власною назвою).
Правопис И/І в іншомовних словах
«Правило девʼятки»: після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж (дж), р перед приголосним пишемо и (директор, система); в інших — і (кіно, віза).
⚠️ Ди-, ти-, зи-, си-, ци-, чи-, ши-, жи-, ри- перед приголосним = и.
Чергування у складах
о/а, е/і, о/і при зміні слова: носити→ношу; г/ж/з, к/ч/ц, х/ш/с при словозміні: рука→руці→ручний.
⚠️ «кінь→коня» (і→о у закритому/відкритому складі) — типове чергування.
Кома
Між однорідними членами, частинами складного речення, при відокремлених/вставних словах і звертаннях: Настала осінь, і листя опало.
⚠️ Перед «як» у порівнянні-присудку кома НЕ ставиться: «Він білий як сніг».
Тире між підметом і присудком
Ставимо, коли обидва — іменники або інфінітиви без звʼязки: Книга — джерело знань. Жити — Батьківщині служити.
⚠️ Якщо є «це/ось/то» — тире перед ними: «Мова — це душа народу»; якщо присудок — прикметник, тире НЕ ставимо.
Двокрапка
Перед переліком після узагальнювального слова та перед поясненням/причиною: Усе було готове: зошити, ручки, книжки.
Звертання
Слово, що називає адресата мовлення; стоїть у кличному відмінку й виділяється комами: Друже, привіт! Земле рідна, вітаю!
⚠️ Звертання — НЕ член речення й не підмет, хоч у формі Н.в. схоже.
Вставні слова
Виражають ставлення мовця (на жаль, здається, по-перше, отже); виділяються комами, але не є членами речення.
⚠️ «однак, навіть, майже, приблизно, все-таки» — НЕ вставні, комами не виділяються.
Однорідні члени
Відповідають на одне питання й залежать від одного слова; між ними кома (крім одиничних і/та/або).
⚠️ «червоний і синій» (одиничний «і») — без коми; «і… і…» (повторюваний) — з комою.
Відокремлені члени
Виділяються комами за змістом: означення (дієприкметниковий зворот після означуваного слова), обставини (дієприслівниковий зворот).
⚠️ Дієприслівниковий зворот виділяється комами завжди, де б не стояв.
Пряма мова
Дослівне чуже мовлення в лапках; розділові знаки залежать від позиції слів автора: «Іди сюди», — сказав він. Він гукнув: «Зачекай!»
Наголоси НМТ
Топ-слова: читáння, завдáння, новúй, фаховúй, кіломéтр, одинáдцять, чотирнáдцять, вимóга, феномéн?→фенóмен, посéред, рáзом, вимóва, спúна, кОлесо.
⚠️ «одинáдцять, чотирнáдцять» — на А; «фенóмен» — на О; «вирáзний/вúразний» — залежить від значення.
Звуки й букви
33 букви, звуків більше. я, ю, є, ї, щ можуть позначати 2 звуки (на початку, після голосного/апострофа/мʼякого): яма [йама], щука [шчука]. ї — завжди 2 звуки.
⚠️ «дз, дж» — це ОДИН звук (дзвінок, джміль), а не два.
Уподібнення приголосних
У вимові дзвінкі/глухі уподібнюються: боротьба [бород́ба], нігті [ніхт́і]. На письмі це НЕ показуємо.
⚠️ «вокзал, футбол, айсберг» — пишемо як є, хоч вимова інша.
Пароніми
Слова, схожі звучанням, але різні значенням: адрес/адреса, гривня/гривна, ефектний/ефективний, тактовний/тактичний. Улюблене завдання НМТ.
⚠️ «ефектний» (яскравий) ≠ «ефективний» (результативний); «уява» ≠ «уявлення».
Синоніми, антоніми, омоніми
Синоніми — близькі значенням (хоробрий=сміливий); антоніми — протилежні (день↔ніч); омоніми — однакове звучання, різне значення (коса).
⚠️ Омоніми ≠ багатозначне слово: у омонімів значення НЕ повʼязані між собою.
Фразеологізми
Стійкі неподільні вислови з переносним значенням: бити байдики (ледарювати), пекти раків (червоніти), водити за носа (обманювати).
⚠️ Значення фразеологізму ≠ сумі значень слів; замінити слово в ньому не можна.
Лексична помилка
Неправильне слововживання, часто калька з російської: «приймати участь»→брати участь, «на протязі»→протягом, «вірна відповідь»→правильна.
⚠️ «співпадати»→збігатися; «відношення»→ставлення; «любий»→будь-який.
Частини мови
Самостійні: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник. Службові: прийменник, сполучник, частка. Окремо — вигук.
⚠️ Дієприкметник і дієприслівник — це форми дієслова, а не окремі частини мови.
Відмінки
Сім: Називний, Родовий, Давальний, Знахідний, Орудний, Місцевий, Кличний (Хто-Що? Кого-Чого? … Клич.). Кличний — для звертань.
⚠️ Кличний відмінок обовʼязковий: Олеже, друже, Маріє, пане.
Дієвідміни
I дієвідміна — е/є у закінченнях (пишеш, несе, читають); II — и/ї (ходиш, летить, сплять).
⚠️ Перевіряй за 3-ю особою множини: -уть/-ють = I; -ать/-ять = II. Винятки: хотіти, бігти, іржати…
Дієприкметник
Ознака предмета за дією (який?): прочитаний, зівʼялий, посаджений. Буває активний і пасивний.
⚠️ Активні на -учий/-ючий часто калька: «бажаючий»→охочий, «оточуючий»→довколишній.
Дієприслівник
Означає додаткову дію (що роблячи? що зробивши?): читаючи, зробивши. Незмінна форма; зворот завжди виділяється комами.
Займенник
Вказує на предмет/ознаку/кількість, не називаючи: я, він, цей, себе, ніхто, кожен. Розряди: особові, зворотний (себе), присвійні, вказівні, питальні, заперечні, неозначені.
⚠️ «себе» — зворотний займенник, не має Н.в.
Члени речення
Головні — підмет (хто? що?) і присудок (що робить?). Другорядні — додаток, означення, обставина.
⚠️ Підмет — у Н.в. «Мене нудить» — підмета нема (безособове односкладне).
Односкладні речення
Один головний член. Види: означено-, неозначено-, узагальнено-особові; безособові (Смеркає); називні (Ніч. Тиша).
⚠️ «Люблю весну» — означено-особове (підмет «я» вгадується), а не двоскладне.
Складне речення
Дві+ граматичні основи: складносурядне (рівноправні: і, а, але), складнопідрядне (головне + підрядне: що, який, бо), безсполучникове.
⚠️ У ССР перед «і» кома Є (дві основи); у простому з однорідними «і» коми немає.
Стилі мовлення
Розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний. Визначай за метою спілкування й лексикою.
⚠️ Заява/автобіографія — офіційно-діловий; замітка в газету — публіцистичний; казка — художній.
Тропи
Художні засоби: епітет (золоте серце), метафора (час біжить), порівняння (білий як сніг), гіпербола (сто разів казав).
⚠️ Порівняння має «як/мов/наче»; метафора — приховане перенесення без цих слів.